Моя поїздка в Болгарію, поденна хроніка: день перший

Я пишу в першу чергу це для себе. Бо пам’ять все таки зрадлива штука. А забути цю поїздку я не хочу.

В мене все ще погані враження від тих крикливих дітей в автобусі. Я вийшов з автобусу і поїв рис з м`ясом, який купив в їдальні, в Чернівцях. Воно було до речі не свіже, бо запах уже пішов, але їсти було нічого.
Далі я почав потроху йти і автостопити машини, що йшли по дорозі. Тут я вперше зіткнувся з закритістю болгарців і не бажанням зупинятись автостоперу. Хоча вони їхали тільки в ту сторону і майже всі машини були пусті. Коли я пройшов 1/4 дороги мені нарешті стали і відвезли. Зупинився один болгарець, який всім виглядом показував, щоб я застрибував швидше, бо він спішить на роботу. Висадив мене майже у самого берега, я почав йти ним і шукати собі місце для того, щоб розкласти намет. Йти прийшлось чимало, бо пляж був досить забитий, що не дивно, адже я прийшов туди в неділю 28-го серпня. Дійшов я до того місця, де одна сімейка саме упаковувала речі і складала намет. Почавши до них розмову (тут уточню – жоден з болгарців ні разу не заговорив до мене перший. Цікаво, як тоді вони знайомляться і заводять пари, сім’ї.) я випитав, хто вони такі і звідки, вони представились і дали мені декілька порад що до намету та застерегли про можливі бурі, які бувають на пляжі і щоб я по можливості розставив тент якомога далі від води. Бо якось був інцидент, коли під час бурі були такі великі хвилі, що позмивало всі намети з пляжу. До цієї історії ми повернемось. Також, мені прийшлось переставляти намет, бо коли обрав вперше місце, то воно виявилось не правильним. На пляжі діяв неписаний закон – не перекривати іншим наметом вигляд на море, що я і зробив, не знаючи цього. Це мені пояснив рятувальник, який відповідав за голий пляж (я був саме на такому, нудистський пляж по бажанню). І так, оце саме “бажання” в мене виникло майже одразу, то ж загорів я всюди, і мені сонце світило туди, куди зазвичай нікому нічого не світить 😀 .Повернемось до рятувальника, він підійшов до мене, голий і почав щось на болгарській мені казати. Я нічого не зрозумів і запитав його “English?” він подивився на мене, важко зітхнув і сказав “Інгліш шмінгліш” 🙂 . Потім я запропонував сказати мені все російською і діалог вдався, я зрозумів це правило і поставив тент там, де потрібно.

Отже, розставивши намет та попросивши у них пусту пляшку води на 11 літрів, вона була потрібна для побутових справ (мити руки, посуд і інше) я облаштував своє місце і пішов нарешті купатись, засмагати. Вийшовши з води, я як зараз пам’ятаю свою думку: “от прийшов я сюди, покупався в морі, засмагаю, але що я буду робити цілих 9 ночей тут? Чому так довго? Я тут зійду з розуму!”. Сонце було пекуче, в мене був крем для загару, але він був слабкий. Я спеціально брав його для сонця в Закарпатті, адже багато на сонці там я не був і мені було потрібно саме такий. А от на пляжі, я відчув, що його замало на таке сонце і було трохи не по собі від того, що воно може зі мною зробити за 9 днів при таких умовах.

Ще про підготовку. Я спланував собі в дорогу все необхідне, продумав абсолютно все… крім того, що на пляжі необхідна тінь. До цього я ні разу з таким не стикався. І вийшло так, що вже в перший день мені прийшлось витягати з намету спальник і закриватись ним від сонця. “Все ж, якщо не закритись, то я згорю і можливо потраплю до лікарні, а якщо закриюсь, то тільки буду сильно пітніти, що не критично” – саме така думка в мене тоді була. Отак я просидів під спальником десь 3 години, поки сонце не сховалось за горами.

Як тільки сонце стало більш безпечним, я став набагато активніший, краще облаштував намет і почав думати, як то б розкласти багаття і приготувати собі гречку. Її я до речі взяв на всі 9 днів мого перебування там, і їв тільки її. Чому? Бо найстрашніше, що могло б статись зі мною в такому поході, це діарея. Бігати в кущі по 4-6 разів на день і випорожнятись в позі навприсідки… це просто брр і фу. І скажу, це спрацювало чудово. Жодних проблем зі шлунком я не мав.

Біля мене була група людей, які мали два великих шатри, з’єднаних до купи. Близько п’ятої години вони майже всі пішли і залишились тільки троє дівчат. І збираючи хмиз, я побачив, як одна з дівчат вже складає зібраний хмиз для вогню. Я вирішив піти легким шляхом, адже мені було потрібно просто приготувати гречку і я підійшов до неї з питанням: “Do you need help?”, дівчина відповіла “no, becasue i really like to do this things”. То ж я напросився приготувати свою кашу і заодно познайомився з ними. Це були три дівчини, напевно всі старші за мене, одна крашена блондинка, інша брюнетка і крашена блондинка з синіми очима.

90 відсотків всіх болгарців на вигляд однакові – це засмагла шкіра і обличчя, чорне волосся і карі очі. У всіх людей гарні, доглянуті, білі зуби. Більшість чоловіків страждають облисінням. Якщо вам подобаються такі хлопці/дівчата, то таких ви можете знайти в Болагрії.

Познайомившись з ними по ближче я дізнався, що одна працює рекрутом та любить гори. Власне, сюди на пляж вона прийшла після того, як з компанією пройшла весь гірський хребет Болгарії. Гори у них не високі, але йдуть через всю Болгарію і умовно ділять її навпіл. Віолетта розповідала, що то був надзвичайно важкий похід і декілька разів вона була близька до смерті. Йшли тим маршрутом вони 23 дні. Інша ж, Йордана допрацювалась до СЕО в своїй компанії HR найму, після чого їй це стало не цікаво і вона відкрила таку ж компанію, але вже свою. Мила дівчина. Третю я не запам’ятав, англійської, чи російської вона не знала (хоча на дзвінку вона мала пісню групи Любе “от чего так в Росии березки шумлят”, тому ми не спілкувались.

Я розповів їм свою історію протистояння сонцю, вони запитали, чи то я той, хто ховався від сонця в спальник, я підтвердив. Вони сказали, що це було весело за цим наглядати. Також я придумав тоді іронічний жарт. Є така пісня “I hurt myself today” Джоні Кеша. То ж я її дещо змінив на “I burn myself today”, що було смішно. Дівчата люб’язно дозволили ховатись від сонця в них в шатрі і навіть дали Пантенол. Після чого я пішов спати.