Як я зїздив на море в 2020-тому на Дивояточці
Чому і підготовка
Одна кароока красуня надихнула мене вернутись сюди. Їй подобаються мої писанини і ще багато кому, виявляється). То ж напишу. І що важливо, я планую іншу поїздку, яка повинна бути в рази емоційніша за цю. І тому, поки емоції від нової ще не перекрили спогади і емоції від цієї, то спробую все написати, щоб виходить, воно залишилось отут і могло легко піти з моєї голови.
Я, як людина, яка все завжди сильно планує заздалегідь і хвилюється взагалі за все на світі, усвідомлював, наскільки та поїздка була небезпечною. Напевно, тільки я й один усвідомлював. Їхати на машині, якій майже тридцять років і яка, як марка взагалі ніколи не позиціонувала себе як надійна, і хороша кудись, за три-девять земель, в невідом’я це взагалі щось таке, що не вписується в голову.
Кожен з тих небагатьох, хто знав за мої плани казав мені: “Чувак, ти відбитий і крейзі”. Ще й коли в мене є інша, супер надійна і супер безпечна машина, то це взагалі виглядає просто по-дурному. Але я хотів цього, я хотів небезпеки і такого, щоб запам’ятав надовго. І щоб точно не повернувся тим, ким був (як завжди). Плюс, це в мене в голові було ще рік назад. Правда, я планував поїхати в Болгарію, але Коронавірус вніс свої трагічні корективи і я обрав для себе давно знайому Одесу, вірніше Чорноморськ.
За підготовку машини я дав такі гроші, що міг туди на таксі поїхати, обійшлось би так само. Машина була по максимуму підготовлена, як тільки я міг. Купив новий стартер, перебрав сам з другом всю систему вентиляції, щоб не здутись під Одеським сонцем в плюс тридцять в машині, де просто не було ніколи кондиціонеру. Їхали ми звісно палатками, то ж багато чого було для мене знайомо, як для подорожі, але й багато ні.
Шлях туди
Поїхали зі мною два друзі і жоден з них не вміє водити. Тобто був тільки я, дивояточка і більше 1200 км як виявилось, шляху в одну сторону, на авто, що мала крейсерну швидкість спочатку 80 км на год, потім якось “просралась” і стала їхати під 100 км. Навіть один раз ми досягнули швидкості в 135 км по спідометру і по навігатору. І це мотор 1,3.
Отак ми зібрались в 7 годині ранку і вирушили. Шлях був дійсно довгий. Ми обрали дорогу через ІФ, бо я хоч і знав її, але також і знав, наскільки важка та дорога. Вона стелиться поміж горами і вся змієподібна, з постійними перепадами висоти. Це дуже сильно вимотало і зайняло в сумі 6 годин, наскільки пам’ятаю.
Як виїхали на дорогу ІФ-Тернопіль, дорога стала прямою, але не легшою від того, бо вона була невідомою мені. Я ніяк не бачив їй кінця, і сама дорога була такою собі, багато об’їжджав і багато гальмував. Ще й мої друзі позасинали. Один так взагалі зумів спати всю дорогу. Але це добре, якщо вважати те, що він попереджав, що йому може стати погано в машині.
Корова
Дорогою на Тернопіль стала перша страшна пригода. На нас посеред поля, майже степу вискочила корова. Мені здавалось, що вискочила і вискочила, зараз зійде з дороги. Я ж звик до того, що то розумні тварини. Ще й в законах є правило, що якщо ти зіб’єш козу, або курку, то нічого не буде. Але якщо корову, то вже буде штраф і покарання, бо вона вважається розумною і передбачуваною істотою. Але ж ні. В її поведінці не було жодної логіки. І якщо б друг, який сидів поряд зі мною мені не закричав, я б чесне слово, не зупинився. Ні, я пригальмував, але не планував зупинятись повністю. Як вже я прям з кабіни через скло бачив очі тої корови, то побачив і піну в писку. Виявляється, в неї була тічка і вона сама не розумілась, де вона і що вона. Якось її об’їхавши ми рушили далі. Звісно, вже були куди бодріші, ніж до цього :-). А і побачили такі краєвиди:
Тернопіль
Доїхали ми туди взагалі незрозуміло як. Ми йшли по навігатору, який не враховував, що в нас ж дороги будуть і будуть масштабно. І ми їхали по навігатору, але закритою дорогою. Я постійно хвилювався, що ми зараз доїдемо до такого моменту:
Отже, ми в Тернополі. Тоді я вперше написав рідним. Написав таку фразу “Ми в Тернополі, ТОСОЛ НА МЄСТЄ”. Це відсилка до цього відео:
А чого саме ТОСОЛ? Та бо то єдина рідина в автомобілі, від якої залежало все. Вона охолоджує двигун. А як на мене, то на цих ВАЗ-ах ця система найбільш ненадійна з усіх. В будь-який момент, не залежно від ситуації він може собі просто политись і тоді двигун не охолоджуватиметься і все. Пиши пропало. А в дорожніх умовах, хоч я і взяв з собою по відчуттям мало не пів СТО в інструментах, то все одно було б дуже важко відремонтувати. Тому мені так важливо було постійно перевіряти двигун і його температуру. І не так перевіряти а перевіряти, і бачити, що тосол не полився, тобто НА МЄСТЄ.
В Тернопіль ми заїхали з ціллю заправитись і поїхати далі. Але на жаль, не скажу, що не через мене ми почали трохи блукати. Я пропустив поворот. І була там друга історія.
Чорний лексус
Тут, в селі не має двохполосної смуги. І в ІФ їх багато не було. І я хоч і маю автоматичний рефлекс повертати голову і дивитись в дзеркало перед поверненням, або обгоном, але цей рефлекс в мене тільки був на ліву сторону і на ліве дзеркало відповідно. А в Тернополі я натрапив на 3 полоси в одну сторону і друг мені сказав – звертай на праву полосу, будемо повертати, нам туди. І я без задньої думки собі кручу руль вправо, забувши за правило дзеркал. І мало не в`їхав в дуже дорогий, чорний Лексус, новий. І знову ж, якби мені друг не закричав, я б точно вгатився. І мужик на джипі теж нічого не зрозумів. Ось, власне, той джип:
Наскільки то насичена була поїздка, що я вже пишу третю годину, а описав тільки перші вісім годин подорожі
Отак ми виїхали з Тернополя. Прямо аж до нашої цілі, що було озером в Немирові ми доїхали без пригод. Ну я як таких не пам’ятаю. Хіба що, ми бачили надзвичайно красиві краєвиди за вікном машини. Які ніхто не сфотографував, бо ми думали, що будемо повертатись тією ж дорогою. Доїхали ми до цілі на 15-мою годину за кермом. Від чого в мене вже ку-куха їхала і я не знав куди дітись і як я взагалі стільки їду. До цього максимальним моїм часом за кермом за один день це була дорога ІФ-Буштино, що займало максимум шість годин.
Немирів, Озеро
Але ж, коли ти їдеш з палаткою, то це ж не просто, що приїхав, ляг десь і заснув. Треба розкласти палатку, приготувати вечерю і тільки тоді спробувати заснути. Після таких то нервів. Тобто, ще десь 2 години активності.
Так і було, ми розклались, почали вечеряти і… з того лісу де ми були вийшли лисиці! Озеро то красиве і туристичне. Видно, їх там просто прикормлювали і вони приходили поживитись чимось до людей. Дуже близько вони до нас не підходили, але їх можна було розгледіти. Навіть вночі.
От з цим усім закінчився тільки перший день нашої поїздки.