Моя поїздка в Болгарію, поденна хроніка: день 4-5
Цього була дуже хороша погода. Напевно, одна з найкращих за час мого відпочинку. Вітру не було, море було тихе і спокійне, через що воно не каламутилось і вода була прозоро чиста. Такого ще на морі я не бачив ніде. Хоча був на всіх, напевно, пляжах України, в тому числі в Криму та навіть на Канарах. Також слід відмітити теплоту моря. Температура була така, що я не відчував потреби з неї виходити через холод. Тому весь день я просидів або в морі, або під шатром. Моїй шкірі завдяки лікам було значно краще, але сонця я все ще боявся. За день до цього я бачив, як приїхав також сам один чоловік на пляж і розставив намет не дуже далеко від нас. Запам’ятався він мені тим, що на розставання намету часу в нього пішло чимало. Я думав піти допомогти, але за мене це зробили інші сусіди. Та людина від допомоги відмовилась. Видно, для нього було принципово розкласти його самому.
Цього дня я почувався ще краще, ніж в попередні. Я вже дозволяв собі навіть знову засмагати, але не багато. Йорданка в цей день мала від’їжджати, то ж я випитав в неї, все що мене цікавило по її роботі ну по всім іншим питанням. Цього ж дня вона навчила мене грати якусь настільну карткову гру, яка звалась “Добле”. Не вдаваючись в деталі, це гра на реакцію та пам’ять. Я ж в відповідь навчив її грати “Дурня”. Гра їй сподобалась.
До речі, забув сказати в неї була собака породи хаскі, на ім’я Кая. Дуже хороша і спокійна собака. Але в перший же день вона наклала купу на пляжі і це ніхто не прибрав. Я взлився і ті, хто мене добре знають, сказали б точно, що я пішов до них туди (на той момент я не був з ними ще знайомий) виясняти, чому послід не прибраний. Але саме на цей раз я стримався і це виявилось правильним рішенням. Адже, якщо б я з ними посварився, то навряд би мав захист від сонця. Ну і виявилось, що Йордана відповідальний господар і послід за собакою прибирала на наступний день. Просто саме в той момент її не було поряд.
Отже, вже на цей день ввечері я побачив, як він, цей чоловік, що довго розкладав намет, почав розпалювати багаття, а моя компанія ще навіть про це не думала. Я не хотів повторення минулого дня, коли я чекав вогню аж до 22 години, коли вже не зовсім правильно починати щось їсти. Я не довго думаючи пішов до нього зі своїм казанком, в якому вже стояла готова для варіння гречка. Почав розмову на англійській, той чоловік мене не зрозумів, російською я також до нього не достукався. То ж я зробив так: показав пальцем на свій казанок, потім показав на море, далі показав на вогонь і сказав – “буль-буль” 😛 . Він це зрозумів і це було чудово. Далі ми трохи розговорились. Виявилось, він все таки знає англійську і дуже добре, але чомусь саме тоді моєї мови не сприйняв. Потім до вогню приєднались і ті мої вже двоє дівчат і вже було набагато веселіше.
День п’ятий
Цього дня я почувався ще краще, ніж в попередні. Я вже дозволяв собі навіть знову засмагати, але не багато. Цього дня я проникся однією піснею. Це пісня групи Аффінаж, яка називається “Май”. Я чув її до того, але не розумів її. Однак, автор тексту, Ем Калінін (я писав про те, як я ходив до них на концерт) в одному з постів написав, що це пісня присвячена дню перемоги. І співставивши це з текстом, я зрозумів, наскільки вона хороша і глибока ця пісня. Ось, послухайте:
Ця глибина і простота слів – неймовірне поєднання: “Умру обнимая”, “вернется, не бойся” “был и не стало”, “вернулся б до мая” і інші. З цього дня я давав її послухати всім бажаючим і не бажаючим 😎 .
Ввечері я вже цілеспрямовано йшов до того чоловіка, набридла компанія дівчат. З ним ми більше розговорились. Я зрозумів, що це розумна людина, яка любить подорожі і цей пляж. Працював він в call центрі на компанію Хілтон. Так, на тих Хілтон, що мають розбещену доньку Періс Хілтон. Того чоловіка звали Александр, він мені здався мудрою, хоча дещо легковажною людиною, якого турбувала Болгарія і все, що з нею відбувається. Розповів мені про її проблеми, їх причини і інше. Згодом до вогню приєдналися люди з сусідніх наметів. Це була пожила пара з Австрії, та пара з Болгарії. Один з тих чоловіків грав у філармонії на бас гітарі, а інша жінка просто грала добре на гітарі. То ж вони ділили між собою гітару і виконували різні пісні. Були серед них навіть три російські. Це: “Александр Розенбаум Вальс-бостон”, “От чего так березы шумят” і третя “Гоп стоп”. І так, ці пісні вони виконували для мене. В сумі це все дало неабиякі враження від дня. Близько часу ночі я пішов спати.