Моя поїздка в Болгарію, поденна хроніка: день 2-3

Відчувається той момент, коли ти добре запам’ятовуєш початок і кінець всього: раунду, виступу і тд. Те саме і з цією поїздкою, бо на другий день не було начебто взагалі нічого цікавого. Пам’ятаю, що я мав план поїхати і купити медикаменти, щоб якось зменшити свої страждання з обгорілим тілом на сонці. Але побачивши, що я маю достатньо їжі на цей день і що встав вже дуже пізно, я не ходив нікуди і сидів під шатром тих трьох дівчат, майже не виходячи на сонце. Хіба що ми пішли були в місцевий бар. Там я купив одне пиво і втикав в телефон, бо був вайфай. Також дівчата мені показали дешевий магазин, в якому я купив нектарини, які були дешевші ніж яблука. На цьому все цікаве в цей день закінчилось.

День третій

Тут я вже був готовий до поїздки в найближче місто. Зібрав всю сумку і по дорозі побачив медичний пункт, що був на пляжі. Там я якось пояснив, що обгорів і лікарка прописала мені 2 речі: мазь Феністил та якісь протиалергічні таблетки, забув їх назву. Виходить, коли ти обгоряєш, то це просто алергічна реакція організму на завелику кількість сонця, що цікаво. Я також питався за Пантенол і вона відповіла болгарською, з чого я зрозумів, що Пантенол дієвий при опіках, а не при згоранні на сонці. Отже, з цим рецептом я вже більш впевнено вирушив в дорогу.

Слід сказати, що до головної дороги від пляжу потрібно йти 4 кілометри (від мого намету до початку пляжу ще 2 км) і то була середа, тобто багато людей з пляжу/на пляж не їхали. І цей маршрут, з мого намету до дороги – 6 км я пройшов. Далі зупинився там, де можна зупинятись автомобілем (бо вже навчений гіркий досвідом автостопом по Польщі) і почав зупиняти машини. Тут я вдруге зіткнувся з закритістю болгарців. Адже то була єдина дорога і всі машини їхали або через то місто, або з того міста, в зворотню сторону. Стопив я автомобілі більше півтори години, за цей час проїхало більше 1000 машин і жодна не зупинилась! Для мене це був нонсенс. Потім зупинилась жінка, яка народилась в Болгарії, але живе в Канаді і сюди приїхала, щоб навідати родичів. Я був їй дуже вдячний, розповів про себе, вона про себе і тд. Деталі, як я ходив в банк, міняв кошти, купував всяке пропущу, єдине що – ціни на ліки рівно в 2 рази дорожчі, ніж в Україні. Зустрів українців, почув солов’їну і трохи поговорив нею. Це було приємно, вперше за 3 дні побачити наших і перекинутись з ними декількома словами.

Потім пішов в супермаркет, щоб закупитись на решту днів. І тут була історія. Ліки, а саме таблетки я поставив собі в передню кишеню, в якій вже був телефон і в ній було доволі тісно. І коли я присідав, то таблетки якось випали. Помітив я це вже після того, як розрахувався на касі. Розуміючи, наскільки вони мені потрібні для здоров’я, та їх ціну (180 грн) я дуже не хотів їх втратити і пішов шукати їх по супермаркету. Пошуки не дали результатів, я зрозумів, що їх або забрали хтось з покупців, або з працівників. Підійшовши до працівників я якось їм пояснив і після 30 хв переговорів та хвилювань, таблетки знайшлись. Все було б набагато легше, якщо б я в хвилюванні не сплутав слово “tablets” з “pills”. І весь персонал замість таблеток шукав щось інше…. Але ні, я не помилився! “Tablets” і “pills” це слова-синоніми, але працівник з цих двох слів знав тільки друге. О, приємно пишучи оце, зрозуміти, що помилку допустив тоді не я. Повернувся звідти я на таксі. Ціна дуже кусалась, я дав 300 грн за 10 км дороги, але в мене не було вибору. Сонце вже було дуже високо, автобуси туди не ходили, зупинятись автомобілям на тій дорозі було заборонено, і через спеку і сонце дуже сильно нагадувала про себе погоріла шкіра. Повернувся я близько другої години дня. Там вже я відпочивав і все ще ховався від сонця.

Ввечері я взяв у дівчат сокиру. До речі, окрема тема для обговорення було те, скільки всього вони набрали для пляжу. В них було все і навіть більше. Вони навіть мали, увага, спеціальний електричний розмішувач напоїв, який виконував функцію звичайної маленької ложки. То ж я потрапив до правильних людей 😛 . Повернусь до сокири, взяв я її і пішов “по хазяйському” рубати дрова на багаття. Обрав для цього старий пень, який був на пляжі. І як дорубував перший ж кусок дерева я… зламав сокиру… 😐 Це було дуже неприємно для мене. Ще в такий випадок, коли навпаки – хотілось якнайкраще. Дівчата це бачили, декілька разів мене дорікнули за це, але потім попросили не турбуватись. Сокира була старою, їй було щось 13 років і то так доля склалась, що на мені вона повинна була померти. Але я з цього засвоїв урок – сокирою краще рубати і не більше, якщо намагатись використати його як важіль, щоб зусиллям відламати дерево, (хоча всі так роблять, всі) не варто. Особливо, якщо сокира не твоя.
Пізніше Віолета вчила розпалювати багаття Йордану, в неї це взагалі не виходило і було забавно наглядати за тим, як троє дівчат розпалюють багаття. Від їх вогню ще того дня я залежав, бо чекав щоб зварити ту ж гречку. Поївши, я пішов спати.