Моя поїздка в Болгарію, поденна хроніка: день 9-10
Цього дня я так само прокинувся зранку. На цей раз вже з метою відвідати той ніс Єміне. Коли я збирав речі, то мене покликала Віолета і я якось так невдало повернув шию, що в ній щось голосно хруснуло і почало дуже сильно боліти. Зібравши по-швидкому сумку, взявши гаманець і телефон я вирушив. Йти було легко. Був ранок, сонце не пекло і майже вся дорога йшла через ліс. Йшов я довшою дорогою, яка була для автомобілів. Тут я втретє зіткнувся з закритістю болгарців. Машини проїжджали повз мене, вони так само мали тільки шлях туди ж – на той ніс і ніхто не зупинявся. Я маю авто і знаю, що то водієві взагалі нічого не варте, зупинитись і підвезти, але на жаль не склалось. Вже на самому піку гори я зустрів літню пару, яка вже верталась звідти вони і повідомили мені, що я йшов не тою дорогою. Так, там була якась стежка для пішоходів, але я не побачив вчасно стрілки на неї, та і карти мені не показували ту стежку. То ж я не шкодував, що йшов довше, але надійніше. Там б я міг заблукати.
Дорога туди була варта того. Там дуже красиво. Ти на горі, дивишся на море, а за морем гори. Ось фото і відео:
В час, коли вже потрібно було звідти повертатись, туди приїхали на авто чоловік і дружина середніх літ. Вони також були закриті і не йшли на контакт. Але я не хотів втрачати можливість проїхатись 15 хв на авто, замість того, щоб йти майже 2 години пішки. То ж слово за слово, я справив на них хороше враження і вони погодились мене підкинути. По дорозі туди ми розговорились і я вже зрозумів, що болгарці люблять Росію. Вони знають їх пісні, особливо групу Любе, та тепло до них відносяться. Таке враження, що всі старші люди колись мали російський автомобіль ВАЗ та любили часи СРСР.
Повернувшись, я поїв та валявся на пляжі. А в 3 годині дня знову пішов в бар, виконати вже традиційні ритуали. От тільки на цей раз за пиво мені платити не прийшлось. Воно було за рахунок закладу. Видно, це через ту вчорашню історію, що було дуже приємно.
Повернувшись я частково зібрав сумку, бо наступного дня мав вже повертатись. Знову цього дня був дощ, але він був слабший і через те – довший. На цей раз від дощу я ховався під шатром геїв і деякий час сидів там, слухав їх музику. Музика звичайна, хоча одна була спеціально написана для тої “спільноти”. Вона була з нотками вдячності, бо там був рядок “подивіться чого ми добились сьогодні, ще деякий час назад ми навіть не могли про це мріяти”. Мається на увазі звісно, терпимість.
Ввечері вогонь вже влаштували геї і я пішов до них. Туди прийшли і решта сусідів, в тому числі нові – молода пара з Швеції. Вони були хіппі і любили марихуану. Біля вогню я пробував новий напій “Мінт”, його пили геї, смак в того напою схожий з цукерками “Негро”. Хто їх пробував, той зрозуміє. Поспілкувавшись, спробувавши картоплю та вперше приготовану моркву на вогні (було дуже смачно) я пішов спати.
Десятий день
Цей день короткий, бо я ж від’їздив до Варни. Прокинувся я в сьомій і одразу побачив, наскільки великі хвилі йдуть морем. По балам шторму, це напевно було 4. Я боявся йти купатись, але все ж, це був останній день, то ж я пішов, але ліз в воду тільки по пояс. В цей день мало хто плавав. Рятувальники поставили червоні прапорці, які забороняли купатись. То ж в воду йшли тільки відчайдухи, або ідіоти.
Попрощавшись з усіма я пішов до парковки автомобілів і тут мені пощастило по справжньому. Не пройшло і 5 хвилин, як мені зупинились і безкоштовно відвезли до автобусної станції. Далі я доїхав до квартири яку знімав, але там не було нічого цікавого, тому про це я писати не буду.