Моя поїздка в Болгарію, поденна хроніка: день 6-7

Сьогодні я прокинувся дуже рано, близько 5 години дня. Вирішивши, що якщо вже встав, то йду спробую зробити таймлапс сходу сонця, вийшло гарно. Далі, так як я вже подружився з тим Александром то пішов з ним до його машини, щоб забрати дрова. Так, він приніс з собою дрова і це було дуже правильно. Рубати дерева там не хотілось, а через те, що людей з наметами було багато, то деревина була дуже в дефіциті. Потім ми пішли в місцевий бар, скуштували салат і випили по пиву. Повернувшись, ми помітили, як дівчата були незвичайно активні. Підійшовши, ми побачили причину – в лісі вони знайшли маленьку черепаху. Якось там підрахувавши щось по панциру, вони сказали, що йому певно не більше року і дали йому ім’я “Август”, бо знайшли його першого числа цього місяця. Цього вечора вони так само співали пісні біля вогнища, а я їв свою гречку. Після я пішов спати.

День сьомий

Цієї ночі, з першого серпня на друге хтось з другої години ночі почав грати на сопілці. Якби це було мелодійно та не зупинялось, то я б був цьому радий, але грали на сопілці погано, з постійними перепадами по мелодії. Накшталт йде тиха мелодія, потім як крик з тої сопілки і так постійно, аж до 5 ранку. В п’ятій ранку я вже не витримав, витягнув голову з намету і своїм загрозливим, злим голосом (так, в мене є і такий) крикнув: “SHUT THE FUCK UP“! Це подіяло і шум одразу припинився.
Прокинувшись, я зробив звичні дії: поїв, почистив зуби і сидів/засмагав на пляжі, слухаючи все ще пісню Афінаж – Май. Так я досидів до другої години дня, після чого ми з тим Сашею поїхали в місто, спробувати місцеву кухню. Колорит болгарців схожий до українського. Відчувається, що ми слов’яни з приблизно однаковою культурою та традиціями. Традиційний їх одяг схожий з нашим, тільки от не сфотографував то все. Кухня приблизно така, як в Україні. Хоча все одно – найкращу морську їжу я їв в Чорноморську. Там же, в Болагрії вона просто є. Нічого незвичайного в ній я не відчув.

На зворотній дорозі ми зупинились на АЗС. Не для того, щоб заправити авто, а щоб накачати пляжний м’яч для геїв. Так, туди на пляж приблизно до мого місця приїхали троє геїв. Вони спали в одному великому наметі разом.

До речі, про безпеку в Болгарії. Я себе відчував дуже безпечно, порівняно з Україною. Там були навіть намети, які просто стояли без нагляду тижнями закриті. І ніхто туди не совався. Я якось потилицею відчував, що навіть найзагрозливіші люди в Болгарії в порівнянні з українцями просто невинні овечки. І так насправді й вийшло – найбільш загрозливі люди на пляжі з вигляду, виявились прихильниками радикальної партії (ці троє).

По приїзду на пляж, нам геї дуже зраділи і почали гратись з тим м’ячиком. Це було мило). Після, як настав вечір біля вогню вже зібралась велика компанія людей, включаючи тих ґеїв. І всі почали обговорювати цей момент з тою сопілкою. Виявилось, не тільки мені одному воно заважало спати, але тільки я вирішив щось з тим зробити. То ж цю історію з моїм криком перерозповідали всі один одному. І я був в той день “тіпа мєстній гєрой”. Навіть геї мені подякували. Вечір закінчився так само, як і два попередніх. Ми співали пісні, розповідали історії і інше. Єдине, що Олександр так напився, що мало не впав лицем в багаття. Побачивши це, я вирішив одразу піти. Бо не хотів псувати собі враження про цю людину.

А, до нас ще приєдналась одна пара. Це була дуже привабливої зовнішності дівчина та її хлопець. Спілкуючись з ними, я не міг зрозуміти, що саме вона знайшла в тому хлопці, хоча цього я часто не розумію. Йому було 35 (як виявилось, їй десь 22), він не мав ніяких особливих досягнень за своє життя, видно тільки те, що мав сині очі, та вже той вік, коли чоловік точно готовий одружуватись. З дівчиною було приємно спілкуватись, вона любила Росію через культуру та серіал “Кухня” і любила нові знайомства. То ж я не міг не порекомендувати їй серіал “Бородач”, який так люблю та серіал “Офіс”. Сподіваюсь, хоча б один з них вона подивиться.

Також вино. Я приніс з собою 2 літри і пригощав всіх бажаючих і саме в цей день ця парочка його видудлила повністю. Хоча на початку воно їм не сподобалось). Ну то таке. Також ця дівчина порадила мені піти на ніс Ємине. Це такий собі умовний кінець гірського хребта, який заходить в море і там надзвичайно красиво. Я чув це саме від Олександра та від Віолети. Але з цього моменту я вже вирішив твердо туди сходити. Зіграла роль не її переконливість, а те, що вони вже там були. І на похід туди вони витратили півтори години. Ну я вже відчував, що сонце вже мені не зашкодить і зможу подолати такий шлях.

Так, я багато зациклюю на тому, що мені важко бути на сонці. Це зв’язано з моєю генетикою, напевно. Мені дуже комфортно в холодних умовах. Моя ідеальна температура кімнати для сну це 18 градусів. То ж, наскільки мені зручно в холоді, настільки важко бути в жарі. Але любов до моря змушує мене один раз на рік це побороти.